У сфері адміністративного права існує дуже специфічна і багатьом неочевидна норма, здатна докорінно вплинути долю практично будь-якого автомобіліста, суворо наступного приписам законодавства. Суть цього казусу полягає у встановленні абсолютно однакового ступеня відповідальності за фактичне керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння та за просте непокору законній вимогі співробітника поліції про проходження процедури огляду. Навіть якщо громадянин зовсім тверезий і не вживав жодних заборонених речовин, лише офіційно зафіксована інспектором відмова від проходження перевірки автоматично прирівнюється правовою нормою до стану сп'яніння, що неминуче тягне за собою застосування всієї суворості санкцій, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Стаття 130 цього Кодексу закріплює абсолютно ідентичний захід правового впливу як для водія, який дійсно перебував під впливом алкоголю, так і для особи, яка з власних міркувань або внаслідок розгубленості не виконала розпорядження про проходження огляду. Покарання, що застосовується за цією статтею, включає значний грошовий штраф і тривале позбавлення спеціального права сідати за кермо будь-якого транспортного засобу, що створює практично непереборні складності для тих людей, чия повсякденна професійна діяльність або життя в цілому тісно пов'язана з необхідністю керування автомобілем. Вкрай важливим видається той факт, що сама по собі відмова вже формує повноцінний склад адміністративного проступку, а це означає, що навіть цілком тверезий громадянин може зазнати повної міри відповідальності, призначеної законодавцем для осіб, які об'єктивно керували автомобілем у нетверезому стані.
З погляду чинного законодавства співробітник патрульної поліції правомочний вимагати проходження огляду виключно за наявності чітко визначених та об'єктивних ознак сп'яніння, що прямо зафіксовано у відповідних положеннях чинних Правил дорожнього руху. Якщо ж подібні ознаки носять суб'єктивний характер або відсутні зовсім, водій формально може не погодитися з діями інспектора, однак подібний крок навряд чи допоможе оперативно вирішити конфліктну ситуацію на свою користь, оскільки судова практика схильна розглядати відмову як непряме підтвердження винності людини. Найбільш розумною та юридично безпечною лінією поведінки в подібних обставинах бачиться спокійна згода пройти необхідну процедуру перевірки, яка в обов'язковому порядку має супроводжуватись ретельною відеофіксацією всього процесу для його потенційного подальшого оскарження в судових інстанціях.
Встановлена законодавством процедура огляду детально регламентована спільним наказом Міністерства внутрішніх справ та Міністерства охорони здоров'я, що наказує на застосування виключно сертифікованих технічних засобів на кшталт алкотестерів безпосередньо на місці зупинки транспортного засобу або, на вимогу самої обстежуваної особи, в умовах спеціалізованої медичної установи. Проведення огляду в обов'язковому порядку має фіксуватися на відеокамеру або відбуватися за участю двох незацікавлених свідків, а будь-яке процесуальне порушення цих суворих вимог може надалі послужити вагомою підставою для повного оскарження отриманих результатів у судовому порядку. При виникненні обґрунтованих сумнівів у справності чи коректності роботи приладу громадянин має повне право вимагати від інспектора пред'явлення всієї супровідної документації, включаючи сертифікат відповідності та актуальне свідоцтво про проведену державну перевірку, а у разі принципової незгоди з показаннями пристрою необхідно твердо наполягати на остаточного та максимально об'єктивного висновку про стан сп'яніння.

